«Всі ми різні, але рівні.»

2014-03-01

Повага до звичаїв та традицій інших народів - толерантність.

Бібліотекар: В Україні проживають люди 134 національностей. Кожна має свою самобутню культуру, історію, традиції. Але всім нам слід бути толерантними по відношенню один до одного. Що ж таке толерантність? У перекладі з латинської tolerance означає “терпіння”. У суспільстві це терпимість до інших думок, поглядів, традицій. Що означає слово толерантність?

Бібліотекар: Це слово існує в багатьох мовах і, незважаючи на деякі відмінності у значеннях, вимовляючи це слово на будь-якій мові, ми маємо на увазі практично одне і те ж:

... що інші можуть думати інакше, ніж ти сам;

... милосердя, співчуття;

... вміння бути великодушним і терпимим;

... визнання ідей, відмінних від твоїх власних.

Бібліотекар: А є й така історія, пов'язана з цим словом. Близько двох століть назад у Франції жив князь Талейран Перигор. Він відрізнявся тим, що при різних правителях залишався міністром закордонних справ. Він враховував настрої людей, шанобливо до них ставився, при цьому зберігаючи свою точку зору. Багато хто стверджує, що якраз від імені цієї людини склалося поняття “толерантність”.

Бібліотекар: Толерантність – це повага, прийняття і розуміння різноманіття світової культури. Ми повинні пам’ятати, що “Весь світ – наш дім”.

Запам’ятали? Давайте повторимо. (Мудрість, чуйність, доброзичливість, відповідальність, терпимість, взаємоповага, об’єктивність, небайдужість, людяність, взаєморозуміння).

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

А у нас усіх одна країна,

Найрідніша нам усім.

То прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Дружба, дружба над усе,

Дружба радість нам несе.

Дружба всім нам дорога,

Дружба жити помага.

Якщо друг у тебе є,

Життя радісним стає.

Разом можна все зробити,

Тож без друга не прожити.

Бібліотекар: Дорогі діти, сьогодні ми з вами вирушимо в казкову подорож. А потрапити в казку нам допоможуть ось ці чарівні намистинки. Зараз я підійду зі скринькою до кожного з вас, і ви виберете ту намистинку, яка вам сподобається. А тепер, коли всі вибрали, стисніть свою намистинку в лівому кулачку, закрийте очі і подумайте про те, що є доброго і гарного в вашій душі, за які якості ви себе любите, цінуєте і поважаєте. Хто готовий – відкрийте очі.

Отже, ми з вами потрапили в казкову країну і зараз послухаємо одну історію.

КАЗКА “ЗОРЯНА КРАЇНА”

В одній казковій країні жили-були зірочки, тому країна називалася Зоряна. Зірочки були різні: блакитні і білі, жовті і сині, зелені і рожеві, червоні і навіть чорні. Вони і за розміром були різні. Жили тут і зовсім крихітні зірочки, жили і зовсім величезні зірки. Не було серед них жодної зірочки, точнісінько схожої на іншу. Але всіх їх об'єднувала одна загальна властивість: душа кожної зірочки була заповнена любов'ю до всіх жителів цієї казкової країни. Тому вони бачили один в одному тільки гарне і добре, від цього світилися дивним чарівним світлом. Зіркова країна від цього чудесного сяйва була надзвичайно красива і неповторна. Всюди панували мир, злагода, взаєморозуміння й любов.

Але одного разу пролітав над Зоряною країною найкапосніший з усіх капостей на світі – злий чарівник, якого звали Капосник . Побачив Зоряну країну Капосник – і закипіла в ньому заздрість. Як же так, думає, ніхто не воює, ніхто не свариться. І не стало Капосник спокою. На жаль, ще зустрічаються такі, яким дуже погано, якщо іншим добре. І задумав свою злу справу. А щоб зірочки його не впізнали, обернувся вітром змін і почав нашіптувати, що, мовляв, в інших країнах веселіше, цікавіше і краще живуть. Захвилювалися зірочки, занепокоїлися. Їм теж хотілося зажити ще цікавіше, ще веселіше, ще краще.

– А що ж потрібно для цього зробити? – поцікавилися зірочки.

– Все дуже просто: потрібно знаходити в інших недоліки, весь час лаяти, побільше критикувати, згадувати всі помилки, які коли-небудь були вчинені, – учив зірочок Капосник .

Але зірочки не вміли цього робити. І злий чарівник почав їх навчати далі.

– Ей, ти, – крикнув він чорній зірочці по імені Аделаїда.

– Ти чого така чорна? Знаю, знаю, вмиватися лінуєшся. Фу, бруднуля яка ... Тонну мила треба, щоб таку замурзану відмити. Хі-хі-хі ... ха-ха-ха ...

Хтось підхопив, хтось промовчав ... Але веселіше не стало. А чорна зірочка Аделаїда від грубих насмішок стала у всіх на очах тьмяніти і не світилася вже дивовижним чарівним світлом як раніше. А Капосник не вгамовувався.

– Гей, громадина, – крикнув він великій зеленій зірці Іоланту – Ось роз'їлась... Дивись, скоро всю країну без продуктів залишиш з такими апетитами.

Ха-ха-ха ...

Ніхто не заступився. І від грубих насмішок почала тьмяніти яскрава, раніше зелена, зірочка Іоланта. А Капосник все не вгамовувався. Він підійшов до маленької рожевої зірочки Юти і став сміятися над нею:

– Ой, не можу... Що це за крихітка? Це не зірочка, а мікроб якийсь. Тільки в мікроскоп таку роздивлятися. Який від неї толк, дарма тільки небо коптить. І знову весело розреготався.

Від таких грубих слів, дивного сміху крихітна рожева зірочка Юта майже зовсім згасла. І тут багато зірочок підхопили ідею Капосника.

І від цього зірочки зблякли, потьмяніли і вже не світилися дивним чарівним світлом, яке колись надавало неповторну чарівність Зоряній країні. Прекрасна і світла раніше, вона перетворювалася на сумну, сіру, мляву країну. Першою отямилася зовсім юна біла зірочка на ім'я Люська. Вона вирішила, щоб не стало, врятувати свою улюблену батьківщину. “Що ж робити? – думала Люська. – Може, почекати доброго чарівника? Але коли він прилетить? Адже так можна прочекати і рік, і два, і три, і тридцять три, а то й зовсім не дочекатися. А діяти треба прямо зараз, негайно, інакше може бути пізно”. І вона на свій страх і ризик почала діяти. Люська стала замість недоліків знаходити в зірочках гідності, шукала те добре й хороше, що було в душі кожної з них. Спочатку вона звернулася до чорної зірочки Аделаїди:

– Аделаїда, ти дуже добра, ти завжди піклувалася про хворих зірочок. Завдяки твоїй увазі, чуйності, терпінню вони швидше видужували.

І сталося диво. Зблякла зірочка Аделаїда засяяла раптом дивовижним чарівним світлом.

– Ура! Вийшло. Добрі слова допомагають, – раділа Люська.

І почала діяти вже впевненіше. Люсіну ідею підхопили інші зірочки. Вони заходилися шукати один в одному щось добре і хороше, що було в душі кожної з них.

І сталося диво. Зірочки спалахували одна за одною як вогники новорічної гірлянди. Знову Зоряна країна засяяла дивним чарівним світлом, знов вона стала прекрасною і неповторною, мабуть, вона стала ще кращою, ніж раніше. А Капостян зрозумів, що йому тут нічого більше робити і забрався геть. Він полетів шукати таку країну, жителі якої обожнюють знаходити в інших недоліки, а позитивних якостей не помічають, де люблять критикувати один одного, сваритися, згадувати помилки, де довго пам'ятають образи.

А чи не пролітав випадково Капосник над вашою країною?

(Далі бібліотекар обговорює з дітьми те, про що була ця історія, чому вона може їх навчити, пригодиться вона в житті дітям, чи ні, і чи у всіх можна знайти позитивні якості.)(Підсумок обговорення.)

Бібліотекар: Історія ця нагадує те, що всі ми різні. Ми відрізняємося зовнішністю, інтересами, захопленнями, бажаннями. Від кожного з нас залежить, чим ми наповнимо своє життя і життя наших близьких – любов'ю чи злобою. Вишукуючи в собі і в іншій людині тільки недоліки і помилки, ми тим самим підштовхуємо людину до того, щоб вона стала гіршою, втратила віру у свої власні сили, прагнення робити добрі вчинки. І, навпаки, підкреслюючи в людині позитивні якості, ми допомагаємо їй стати кращою.

Казка вчить, що не можна безоглядно довіряти всім підряд, пам'ятати, що у світі є і добро, і зло, що часом з нашої мовчазної згоди хтось творить жахливі речі. У житті бувають ситуації, коли звичайнісінька людина має взяти на себе відповідальність за зміну ситуації. А деколи не варто поспішати щось змінювати, потрібно терпиміше ставитися один до одного.

Отже, діти, ми з вами повернулися з казкової подорожі. Намистинки ми зараз нанизаємо на одну загальну нитку і потім зв’яжемо її кінці. (Бібліотекар допомагає дітям нанизати намистинки на нитку).

Подивіться, яке чудове намисто у нас вийшло! Які різні намистинки! Так і ми з вами всі різні.

А зараз я хочу, щоб ви допомогли запалити зірку, як це робила Люська з казкової історії. Давайте допоможемо один одному засяяти різнокольоровими промінчиками того доброго і хорошого, що є в душі у кожного. Зараз я роздам вам різно - кольорові промінчики, і кожен з вас напише щось хороше і добре про свого друга. (Вивішується плакат, в середині якого приклеєна зірка. Після того, як промінчики з написами готові, вони приклеюються на плакат навколо зірочки. Написи ще раз зачитуються).

Бібліотекар: Ось бачите, як по-новому засяяла наша зірка. І в цьому їй допомогли всі ви. Всім дякую!

Бібліотекар: На закінчення нашої зустрічі хотілося б сказати, що ваш клас – це маленька родина. І хотілося б, щоб у ній завжди панували добро, повага, взаєморозуміння, не було сварок.